Майже опівночі - Страница 49

Вона помахала рукою.

— Гей, там!..

Ліхтарик засвітив у її бік. Вона помітила відблиск металу рушничної цівки, і в думці у неї промайнуло: «О Боже!»

Та тривожитися не було підстав. У подібній ситуації Тоні був наче лютий звір. Охоронник присвітив ліхтариком їй в обличчя, і вона зрозуміла, що він усміхається. О такій порі — хто дізнається? Чорнопика вона чи ні — а фігурка в неї мов виточена…

Тоні ребром долоні зі страшною силою вдарив сторожа збоку по шиї. Той одразу знепритомнів.

— Пильнуй його! — наказав Тоні.

В його руці блиснув ніж. Накульгуючи, він підбіг до найближчого літака й різонув по шнурах кріплення. За кілька хвилин він витяг сторожа за огорожу — уже зв'язаного, з кляпом у роті і все ще непритомного.

— Візьми його рушницю, — мовив він до Леслі. — Вона ще може нам знадобитися.

Леслі взяла рушницю, а він тим часом побіг уздовж ряду літаків.

Вона не відставала від нього. Тоні зупинився біля двомоторного.

— Ось те, що нам треба, — сказав він, усміхаючись. — Погляньмо, може, вони залишили дверці відкритими. — Тоні підняв-: ся на праве крило і посмикав за дверці кабіни. — Замкнені, хай їм чорт. Починай-но, Леслі, відв'язувати шнури. Під кожним крилом та ще під хвостом. Поквапся.

«З їхнього боку вельми люб'язно, — подумав він, — надаїя» наше розпорядження «ацтек». — Він побіг назад до ангара. Май' же завжди там валяється якийсь брусок металу для буксування літаків до ангара та з нього — ага, осьде й він. Тоні підняв брусок і повернувся до «ацтека». Леслі вовтузилася під крилом, відв'язуючи кріпильні шнури. Він обгорнув свій правий кулак носовиком, примірився і з силою вдарив по віконцю. Засувка, як він і передбачав, зламалася, віконце відчинилось; Мальйоні проштовхнув крізь нього брусок. При світлі місяця він бачив ручку дверцят на протилежному боці кабіни. Ліхтарик йому не був потрібний. Він підважив кінцем бруска під дверну ручку і натие-нув на протилежний кінець. Цим важелем він зумів повернути ручку, і дверці розчахнулися. Леслі стояла під носом літака.

— Поїхали, крихітко, — мовив він, підходячи до неї і всмн хаючись. — Наша взяла. Перевірю тільки баки і…

Він уже був у кабіні. Ввімкнув тумблери. Баки з пальним були повнісінькі. Мальйоні вмостився на лівому сидінні.

— Іди сюди! — гукнув їй.

Леслі залізла на праве сидіння, і він із силою зачинив її дверцята. Шукаючи прив'язний ремінь, вона спитала:

— Як же без ключа?

— Не потрібно, — з усмішкою відказав він. — На «ацтеку» тільки дверна засувка.

Його рухи були впевнені і швидкі. Ось уже загуркотів лівий двигун, потім — правий. Тоні зняв ногу з гальмової педалі і пустив «ацтек» в об'їзд інших літаків, вирулюючи на злітну смугу. Він не став провадити звичайних перевірок. Нема коли. Взявся за важелі управління, побіжно глянув на показання приладів і перевів дросельну заслінку спершу в максимально відкрите положення, а потім назад. А, начхати. Двигуни й так розігріються. Ось вони вже на злітній смузі, без вогнів, котять на повній швидкості. Ось відірвалися від землі. Піднявши шасі, Мальйоні став круто набирати висоту.

— Полетимо над долиною, — мовив він до Леслі. — Уздовж річки Пекос, навпростець до Техасу. Летітимемо по цей бік кордону, доки дістанемося Ларедо. Там, на самому кордоні, велике озеро. Над озером ми й перетнемо кордон. Я полечу майже на бриючому, щоб нас не могли засікти. По тому ми перескочимо через гірське пасмо і вийдемо до Мексіканської затоки. А там миль на сто відстані немає нічого. Летіти будемо над самою водою. Далі перетнемо Юкатан і опинимося в Британському Гондурасі. Там, десь поблизу Пунта-Горди, ми заховаємо цю тарадайку. Один мій приятель заплатить за неї готівкою. Там ми зможемо перечекати якийсь час або податись кудись морем… Побачимо. Коли дістанемося до Пунта-Горди, все буде гаразд.

Мальйоні повів «ацтек» на бриючому польоті, навіть занадто низько. До берегової лінії озера він підійшов на висоті метрів триста і потім знизився настільки, що його пропелери збурювали воду. Леслі старалася не дихати. Над озером вони летіли зі швидкістю майже двісті миль на годину, і раптом перед ними постали гори. На відстані в шістдесят миль Мальйоні доведеться забути про безпечний політ над самою водною гладінню. Через ці гори просто по курсу, за якими лежить рівнина, звідки вже рукою подати до Мексіканської затоки, йому доведеться набрати висоту. Що ж, Тоні поставився до цього спокійно. Адже зараз ніч, кордон уже далеко, і вони летять зі швидкістю двісті миль на годину. Уважно оглянувши берегову лінію озера, він в останню мить натиснув на ручку управління, і «ацтек» круто пішоз угору. На висоті в тисячу двісті метрів Мальйоні вирівняв літак, щоб якомога швидше перелетіти через гори.

І тут — сліпучий спалах світла. Вони інстинктивно скинули догори руки, затуляючи очі. Мружачись, Мальйоні марно силкувався щось розгледіти. Яскраве світло й далі засліплювало очі, викликаючи фантастичні галюцинації в блакитно-золотавих тонах.

— Тоні!

Але ще до того, як вона вигукнула його ім'я, він уже розпізнав ці примарні контури. Реактивні винищувачі. Тільки-но його очі адаптувалися, він розгледів на літаках мексіканські розпізнавальні знаки. Знову на нього націлено промінь прожектора. Мальйоні знову примружився, але встиг побачити обабіч себе по винищувачу з висунутими шасі та спущеними закрилками.

Він лайнувся. Певно, вони перекрили кордон наглухо, пропускаючи тільки рейсові літаки. Та в нього залишався шанс. Якщо тільки пощастить ошукати їх…