Майже опівночі - Страница 40

А тепер хочете найпереконливіший доказ? У складі їхньої компанії значаться ще двоє, як ми з'ясували. Чоловік на ім'я Джін Мур та його дівчина Леслі Холл. Джін Мур — негр…

Отже, випадок у Канзас-Сіті став на своє місце.

Джеррі Сіммонс, працівник ФБР, поклав телефонну слухавку на важіль. Обличчя його пополотніло, і він довго не міг опам'ятатися. Нарешті, глибоко зітхнувши, він викликав базу ВПС в Ендрюсі.

— Майор Хеггерті, — відповіли йому.

— Код Ейбл, код Ейбл, — пробурмотів Сіммонс. — Це Сіммонс, ФБР, Вашінгтон. Ви готові записувати?

— Так, сер. Говоріть, — відрубав майор.

— Ми щойно одержали анонімне телефонне повідомлення, — сказав Сіммонс. — Не думаю, що це липа. Той, хто дзвонив, сказав, що бомбу, можливо, сховано в гавані Потомакського яхт-клубу. В яхті «Мері-Джейн» водомісткістю сорок тонн. Негайно відрядіть туди своїх людей, майоре. Я домовлюся про все в яхт-клубі ще до їхнього прибуття. Зрозуміли?

— Так, сер. Сорокатонна «Мері-Джейн», гавань Потомакського яхт-клубу. Поки я покладу трубку, туди вже летітимуть два вертольоти з ядерними командами.

Сіммонс почув, як на тому кінці дроту завили сирени. І слухавку поклали.

Сіммонс накрутив водночас кілька кодових номерів, які з'єднали його зі службою берегової охорони у Вашінгтоні, з полі-ційним управлінням округу Колумбія, з армією, з Управлінням національної безпеки, з ЦРУ та спеціальним штабом у Білому домі.

— Говорить Сіммонс, ФБР, код Ейбл, — твердо вимовив він. — Я прокручу вам запис щойно одержаного телефонного повідомлення. Два вертольоти з бази ВПС в Ендрюсі з ядерними командами на борту вже вилетіли. Слухайте запис. — І він увімкнув магнітофон.

«…повторювати я не збираюсь, тож слухайте уважно. Відкличте своїх хортів. Сілбер дременув, і ви більш ніколи його не побачите. А тепер про ту цяцьку, яку ви шукаєте. Подивіться в гавані Потомакського яхт-клубу. В сорокатонному суденці «Мері-Джейн»…»

Через тридцять вісім хвилин надійшло донесення з яхт-клубу. Ядерна команда щойно знешкодила атомну бомбу.

— Вінсент! Ідіть сюди, швидше! Ми встановили прямий зв'язок…

Боб Вінсент кинувся до сусіднього кабінету, де генерал Ар-тур Шерідан вдивлявся в десятидюймовий екран телевізійного монітора. Чорними зміями на підлозі звивався кабель. Техніки ВПС вовтузилися з пересувною установкою електронного контролю, приєднаною до антени, яку поспіхом підняли на дах будинку. Вінсент насилу міг повірити в це, але на телевізійному екрані він і Шерідан могли спостерігати в усіх її подробицях операцію на Суомп-Стріп.

— Коротко кажучи, — скоромовкою пояснив Шерідан, — телепередавач у вертольоті подає сигнали в космос. У системі зв'язку нашого міністерства оборони летять по узгоджених орбітах шістдесят супутників. Сигнал від вертольота у Флоріді надходить на один з тих супутників, а з нього — сюди. Антену на даху фазо-вано на прийом тільки даної частоти, і завдяки прямому зв'язку ми можемо…

Він урвав свою розповідь, бо відразу виникли і звук, і зображення. На екрані монітора проступили розпливчасті обриси дерев і будинків, до яких широким колом знижувалися вертольоти, шукаючи, де приземлитися.

— Фокстрот-шість викликає Борсука. Як зображення та звук? Технік миттю відгукнувся:

— Фокс-шість, Борсук бачить і чує на всі сто. Продовжуй у такому ж дусі.

— Доповідаю, Борсук. Ніяких ознак життя. Ми розгорнулись і прочісуємо територію. Виявлено два літаки, ще кілька стоять в ангарах, але враження таке, ніби принаймні з тиждень тут нікого не було. Зараз ми обстежуємо будівлі…

— Одного схопили, — пролунав трохи згодом голос із-за меж видимості, після чого на екрані потемнішало, поки оператор крутив свою камеру. Нарешті вони побачили чоловіка з піднятими догори руками. Видно було, як два агенти ФБР з ведучого вертольота десантників допитують його.

— …і не розумію, про що йдеться. Я тут усього тільки сторож, і…

— Де Джеффріз та інші пілоти? Швидко!

— Можна мені опустити руки? Джеффріз? Він і вся компанія тижнів зо два чи три як поїхали звідси.

— Куди?

— Звідки мені знати? Вони ніколи мені такого не кажуть. Моє діло — одержувати платню за те, що охороняю тут, і…

— Казали вони, коли повернуться?

— Ні.

Вінсент потягся до мікрофона.

— Фокстрот-шість, вас викликає… гм… Борсук. Говорить Вінсент. Чи можете ви з'єднати мене безпосередньо з моїми агентами?

— Так, сер. У нас є радіоперемикач. Готуйтеся до прийому. Фокстрот-один, вас викликає шостий.

— Говори, шостий.

— Я підтримую прямий зв'язок з генералом Шеріданом та містером Вінсентом, і вони хочуть поставити кілька запитань. Прийом.

— Прийнято, шостий, Борсук, Фокстрот-один слухає. Говоріть, сер.

— Спитайте в цього чоловіка, чи не літали Джеффріз та інші на винищувачах типу П-п'ятдесят один?

Сторож сам почув це запитання. Він видивлявся на всі боки, спантеличений голосом, який лунав бозна-звідки, аж поки агент ФБР наказав йому відповідати.

— Так, сер, звісно, літали. Троє з них. Це найчудовіші машини з тих, які я…

Отже, ще один незаперечний доказ. Тепер вони знали, кого шукати. Але де їх шукати?

Артур Шерідан позіхнув.

— Боже, як я втомився, — простогнав він.

— Не розумію чому, — всміхнувся Боб Вінсент. — Ви перебули на ногах усього тільки шістдесят годин.

Шерідан потер давно не голену щетину на підборідді.

— Враження таке, ніби шістдесят діб. — Він опустився в крісло і поглянув на співрозмовника. — Тепер це переважно ваша справа, Боб. Що робитимемо далі?