Майже опівночі - Страница 16

— Я втрачаю нитку, — попередив Вінсент.

— Напружте свою увагу, шефе, — кинув Кербі. — По-перше, навіщо знадобилася їм квартира?

— По-моєму, це ясно.

— Ви помиляєтесь так само, як помилився я! — весело вигукнув Кербі. — В цій квартирі ключ до всієї їхньої поведінки.

— Так, так. Здається, я починаю розуміти.

— Ну, то навіщо знадобилася їм квартира?

— Звичайно, — не зовсім упевнено почав Вінсент, — вони могли б підірвати бомбу де завгодно. У машині, в автопричепі, в мотелі…

— Де завгодно, — підтвердив Кербі. — Але ви наймаєте квартиру, коли вам потрібен час. Отже, наші приятелі, мабуть, не мають наміру підірвати бомби негайно. Вони зайняті підготовкою якогось великого плану, і для цього їм потрібен час. Через те, можливо, — Кербі знизав плечима, відчуваючи, наскільки хисткий цей картковий будинок, споруджений на його міркуваннях, — у нас є трохи більше часу, ніж ми припускали.

— Хочу вірити, що ти маєш рацію, — сказав Вінсент. Похмурий тон його голосу промовляв сам за себе. В руках у їхніх противників атомні бомби, і вони хочуть їх використати для здійснення якихось своїх планів. Ще чотири бомби. Ці бомби майже напевне застрянуть у серцях чотирьох американських міст.

А вони зараз з тими відомостями, які мають, можуть діяти тільки наосліп, навпомацки.

У яких містах опиняться бомби?

І якщо їхньому невидимому противнику був потрібен час, то скільки ще часу йому потрібно?

Вінсент аж надто добре відчував, що відповідь на це запитання може спалахнути сліпучим атомним вибухом у будь-якій точці Америки.

7

Льотчикові в цій кімнаті, мабуть, стає не по собі. Та й пасажирові теж. Так міркував Вінсент, роздивляючись кімнату для нарад генерала Шерідана на Нортонській базі ВПС. Дві довгі й високі стіни рябіли жахливими фотографіями розтрощених і понівечених літаків. На третій стіні висіли спеціально підготовлені до наради фотографії С-130, членів його екіпажу, креслення атомних бомб та льотні карти з трасою зниклого літака. Четверту стіну займали екран проектора та шкільна дошка. Генерал Шерідан добре підготувався до наради, і Вінсент був йому за це вдячний. Ще більше втішало його те, як спокійно сприйняв Шерідан розпорядження Білого дому, який поклав загальне керівництво в цьому розслідуванні на ФБР.

— Генерале, — сказав Вінсент Шеріданові, — ніхто не знає тонкощів цієї справи краще за вас і ваших людей. Білий дім доручив загальне керівництво ФБР. Я не певен, що це найкращий варіант…

Шерідан уважно подивився на Вінсента.

— Тобто? — обережно запитав він.

— Я не хотів би втручатися в суто вашу роботу, — спокійно сказав Вінсент. Він відчував, що взяв правильний тон. — Буде краще, коли ви й ваші люди далі працюватимете, як вважаєте за потрібне. Я не сідатиму вам на голову. Я намагатимуся допомагати вам і того ж таки чекатиму від вас.

Шерідан відповів так само щиро:

— Ну що ж, домовились. Ми вже й так по самі вуха загрузли у чварах з тією зграєю із Вашінгтона. Відверто кажучи, містере Вінсент, я дуже радий почути від вас таке.

Вінсент кивнув головою і мовив:

— Згода, Але хай ця розмова лишиться між нами двома, гаразд?

— Можете розраховувати на мене, — засміявся Шерідан.

Як зрозумів Вінсент, особливих незгод з ВПС не буде. Він уже вирішив надати Шеріданові та Бейєрсдорфові цілковиту можливість самим вести пошуки, тоді як він, Вінсент, буде їхнім рівноправним партнером. Шерідан знав про його повноваження, і Вінсент не бачив потреби зловживати владою, що нею наділив його Білий дім.

Зате навряд чи він матиме велику втіху від співробітництва з Джоном Ховінгом та його колегами з Управління національної безпеки. Вінсентові й раніше траплялося схрещувати шпаги з цими людьми. Працівники УНБ вважають, що їхні величезні обчислювальні машини, заховані в глибоких підземеллях десь у Віргінії, можуть урятувати від будь-якої більш-менш серйозної небезпеки. Електронні іграшки! Людські справи мають вирішуватися людьми, а не якимсь підземним обчислювальним оракулом. І все-таки доведеться терпіти їх, незважаючи на дуже сумнівну користь, якої від них можна сподіватися. Ховінг, як одразу помітив Вінсент, сидів позаду, загадково посміхаючись, тимчасом як жінка, його помічниця, здавалося, робила все, щоб зірвати нараду. Але Рія Карлайл, попри свій сварливий характер, була жінка розумна, і Вінсент був ладен терпіти її присутність, як ото терплять неминучий зубний біль у кабінеті дантиста, якщо тільки це піде на користь справі.

Ще одна крапля дьогтю потрапила в діжку з медом. Величезний чолов'яга з червоною пикою та копицею неохайного сивого волосся. Ніхто з невтаємничених ніколи не чув про Нійла Кука, але в колах працівників секретних служб та ФБР його вважали чи то за напівбога, чи то за напівдиявола. йому, єдиному з керівників ЦРУ, пощастило уникнути різкої офіційної критики з тієї простої причини, що він особисто ніколи не ухвалював тих помилкових рішень, за які несло відповідальність його відомство. З власного досвіду Боб Вінсент знав, що працювати без помилок ще не означає ухвалювати правильні рішення, і Нійл Кук міг виявитися звичайним пристосуванцем, що звив собі тепленьке кубельце в ЦРУ. Час покаже, чого від нього можна сподіватися.

Вінсент переключив свою увагу на інших учасників наради. Наступні двоє були фахівці дуже високої кваліфікації: Фред Елліот з Федерального управління авіації та Білл Торп з вашінгтонського бюро Управління цивільної авіації. Вони не збиралися ні на кого гострити зуби, не прагнули до себе високих повноважень. Вони прибули сюди з наміром зробити все від них залежне, щоб допомогти Вінсентові та Шерідану. Фред Елліот перед початком наради, коли Шерідан поділився з ним своїми міркуваннями, сказав йому у відповідь таке: «Можливо, ваші висновки й правильні, генерале. Вони неодмінно мають виявитись правильними, і якнайшвидше, бо інакше ви станете людиною, яка припустилася найтяжчої помилки за всю історію людства». Вінсент співчував Шеріданові. Генерал міг бути абсолютно точним у своїх висновках, але, якщо атомна бомба знищить кілька мільйонів людей, усі його висновки не варті будуть ламаного мідяка, і він виявиться «людиною, яка припустилася найтяжчої помилки».